Наукова бібліотека ТНПУ

Devoted poems

ДЕ Є НАРОД І ПІСНЯ

Ковельська Ольга

Він жив і у своїм житті
Творив славетну епопею,
Збираючи вночі і вдень
Безціннії народні перли.
Він знав, що тільки завдяки
Збереженню традицій,
Зуміє нація пройти
Крізь років блискавиці.
Тому він укладав скарбницю,
Куди лягали таємниці
Народних поколінь.
Вони відображали біль
І радість люду від життя,
Добру пораду, каяття...
Вони нестримно пульсували,
Народу жити помагали,
Єднаючи його коріння
З високим в піднебессі гіллям
Єдиного буття Вкраїни.
Він прагнув зберегти зернину,
Яка несла в собі ідею
Буттєвості, життя народу.

Історію та дух свободи
На рідній батьківській землі.
Він прагнув донести з імли
До свіжого простору краю
Живеє слово, думку вдалу,
Які би щиро, нелукаво
Збудили пам’ять.
І постала б у хаті отчій своя правда,
А сила й воля простолюду
Піднесли б дух всього народу.
Від витоків минулих днів
І до сьогоднішніх часів
Єдиний би постав ланцюг,
Де українська щира пісня
Забула би про всі облизні,
А над колоссям золотистим
Лилася б щиро та іскристо
Народна дума, рідне слово, —
Ось була мрія Гнатюкова.
Тож хай не затиха ніколи
Вкраїнська пісня, вкраїнське слово.
Історія знаходить місце,
Де є народ живий і пісня.

ХАТА ГНАТЮКА

Роман Лубківський

Повнозвуким добровесним громом
Червень переповнився тугий.
Уклонімось дорогим хоромам —
Гнатюковій хаті дорогій.
У копальнях вселюдської мислі
День і ніч гримить міцний джаган.
Заяріли,
Зайнялись,
Заблистіли
Дух його,
Ясний його талан.
Оживає в серці й на папері
Вічна шана, вічності рука,
Щоб нарозтвір отворила двері
До скарбниці — хати Гнатюка.

На урочистому відкритті музею В. Гнатюка у Велеснові Монастириського району.

ШУКАЧЕВІ ПЕРЛИН

Петро Тимочко

Житейське море диво-голосами
шумить здавен обабіч берегів,
Дніпро-Славутич повниться піснями,
м’якою грою, співом кобзарів.

Красою жив наш мудрий люд віками, —
орати поле і співати вмів,
творив красу душею і руками,
щоб не забракло й правнукам скарбів.

Та ж не забудьмо і вклонімось нині
подвижнику невтомному, людині,
що поринала в глибину морську,

аби для нас ці райдужні карати,
ці дивні перли винести й зібрати, —
вклонімось, добрі люди, Гнатюку!