14 ЛЮТОГО   -  МІЖНАРОДНИЙ  ДЕНЬ   ДАРУВАННЯ   КНИГ

   Міжнародний день дарування книг (International Book Giving Day) – це добровільна ініціатива, започаткована у 2012 році американкою Еммі Бродмур. Ідею підказав її маленький син, який запитав маму, чому немає особливого дня, коли люди дарують один одному книги.
   Це одне з наймолодших свят в календарі, його святкують з 2012 року. У цей день, зазвичай, прийнято дарувати книжки один одному та членам родини, залишати книжки в людних місцях, надавати знижки в книгарнях, організовувати волонтерські кампанії зі збирання книжок, жертвувати твори друку бібліотекам.

   З кожним роком все більше книжок, як уже прочитаних, так і зовсім нових, вирушає в дорогу в усі куточки світу. Основна мета Міжнародного дня дарування книг – надихнути людей по всьому світу подарувати 14 лютого книгу. Вважається, що у цей день мають об'єднатися і ті, хто дарує книги, і ті, хто прищеплює любов до читання. Адже книга – один із найцінніших винаходів людства, вона сіє правду, добро, любов; вона дасть нам відповіді на всі запитання і гарну пораду; навчить жити, любити і працювати заради щастя народу, заради самих себе і своїх рідних. Сьогодні без книги ми не можемо уявити своє життя, бо вона – постійний супутник, найкращий порадник у всіх життєвих ситуаціях і для малечі, і для школяра, і для зрілої, досвідченої людини. Недарма в народі кажуть: «Хто багато читає, той багато знає».

Частіше заглядайте до скарбниці духовності – книг, з яких б'є невичерпне джерело мудрості!

«Їх тут триста, як скло, товариства лягло...»
(100 років пам’яті героїв Крут)

Крути – наша гордість і слава,
Там соколи юні у вічність пішли.
На клич молодої держави,
Піднялися вірні сини.
Грудьми у нерівному бої,
Спинили червону орду,
З честю впали герої,
За Україну свою.
                                                                                  /Михайло Зельман (Лісовий)/

   29 січня ми вшановуємо пам’ять про події 1918 року, коли юні захисники Української Народної Республіки власною кров’ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху – бій під Крутами.
   Саме тоді на Чернігівщині, недалеко від села Пам’ятне, на залізничній станції Крути, що розташована за 130 кілометрів на північний схід від Києва, вступили у нерівний бій об’єднані загони юнкерів 1-ї Київської юнацької школи імені Б. Хмельницького та першої сотні новоствореного Студентського куреня під єдиним командуванням Аверкія Гончаренка, що нараховував близько 500 юнаків із більшовицькими військами Червоної армії Михайла Муравйова, що налічувала понад 4 тисяч бійців. Перед військами Аверкія Гончаренка стояло завдання затримати наступ на Київ більшовицьких військ, в той час як головні українські військові сили на чолі з Симоном Петлюрою вирушили до Києва придушувати повстання на заводі «Арсенал».

«Дві долі, дві Батьківщини, а в серці – біль України»
(100 років від дня народження Яра Славутича)

Моє  серце  в  херсонських  степах,  

У  притаєних  скитських  могилах.  

Я  в  душі  чебрецями  пропах,   

Випасаючи  коней  по  схилах.

Клекотить  запорозький  мій дух,  

Як  невгасна  вулканова  лава…
Яр Славутич

   На мистецьких та наукових обріях українського зарубіжжя бачимо чимало видатних постатей. Серед них – визначний поет, літературознавець, етнограф, мовознавець, перекладач, мемуарист, педагог Яр Славутич (до 1941 року – Григорій Михайлович Жученко). Він був блискучим ерудитом і достеменним естетом, непримиренним борцем-патріотом і палким оборонцем рідного слова й української державності. Письменникові судилося пройти тривалий життєвий шлях (1918-2011), але крізь усі лихоліття і випробування він проніс синівську любов до України та нашої нескореної нації. По праву його нині називають Правдоносцем.

"Дозволь мені, мій вечоровий світе,
упасти зерням в рідній борозні..."
(до 80-річчя від дня народження
Василя Семеновича Стуса)
(1938–1985)

   Василь Семенович Стус – великий український поет-класик, творчість і доля якого викликають щире захоплення та глибоку повагу. Трагічна, велична й вічна постать поета, що сам на сам змагався з несвободою і невіглаством, є певним уособленням усієї духовної історії нашого народу.

 «Митець потрібен своєму народові

та й усьому світові тільки тоді,

коли його творчість зливається

з криком його нації»
Василь Стус

«Твою красу я переллю в пісні…»

(до 120-річчя від дня народження Володимира Сосюри – 

українського поета, перекладача)

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
                                             

ГНАТЮК ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ –
етнограф, фольклорист, мовознавець, літературознавець, мистецтвознавець, перекладач, громадсько-культурний діяч
Бібліографія публікацій (2008–2017 рр.)

Він прагнув зберегти зернину,
Яка несла в собі ідею
Буттєвості, життя народу.
Історію та дух свободи
На рідній батьківській землі.
Він прагнув донести з імли
До свіжого простору краю
Живеє слово, думку вдалу,
Які би щиро, нелукаво
Збудили пам’ять.
І постала б у хаті отчій своя правда,
А сила й воля простолюду
Піднесли б дух всього народу.
Від витоків минулих днів
І до сьогоднішніх часів
Єдиний би постав ланцюг,
Де українська щира пісня
                                                    Забула би про всі облизні,
                                                    А над колоссям золотистим
                                                   Лилася б щиро та іскристо
                                                   Народна дума, рідне слово, —
                                                   Ось була мрія Гнатюкова!
                                                   Тож хай не затиха ніколи
                                                   Вкраїнська пісня, рідне слово.
                                                   Історія знаходить місце,
                                                   Де є народ живий і пісня.
                                                                             Ольга КОВЕЛЬСЬКА.