Наукова бібліотека ТНПУ — «Поезія – свобода серця…» (90 років від д/н І. О. Світличного (1929–1992), українського поета, літературознавця, перекладача)

«Поезія – свобода серця…»
(90 років від дня народження І. О. Світличного (1929–1992),
українського поета, літературознавця, перекладача)

Світличний Іван Олексійович – український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960–1970 років, Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

«Він був світильником,
що горів і світився».
/Василь Стус/

Іван Світличний явивсь в епоху інакомислення. Власне, він прийшов, аби її творити. Незабаром її назвуть добою шістдесятників, а трохи пізніше – добою зародження дисиденства.
Як літературознавець і критик Іван Світличний був носієм і продовжувачем традицій «харківської філологічної школи», з її виразним теоретичним спрямуванням. Перші його статті, як і незакінчена дисертація з теорії художнього образу, були продуктом реальної літературознавчої ситуації 50-х років, проте навіть тоді він висловив низку свіжих думок.
Наприклад, Є. Сверстюк називає його руйначем «теорії соцреалізму і детонатором теорії партійної літератури», І. Дзюба – поетом «суворого обов’язку й честі до свого часу і своїх сучасників», І. Кошелівець – «поетом запроектованим на велике», М. Коцюбинська – «найчільнішою організовуючою постаттю в культурному Ренесансі 60-х років».
Поезія стала для І. Світличного духовним прихистком, рятунком і самоствердженням. Своєрідним тюремним щоденником є цикл "Ґратовані сонети", що привертає увагу насамперед зіткненням двох, здавалося б, непоєднуваних стихій – елітарної поетичної форми і не вельми "естетичного" змісту. Ця поезія одверто ангажована, з чіткою соціальною адресою. В основі багатьох творів – розгорнуте осмислення моральних максим – "Відчай", "Жалісний сонет", "Голова на палі", "Моя свобода". Такі сонети, як "Панасові Заливасі", "Ти всім, чим лиш могла, була мені...", вірш-посвята "Г. Севрук", "Рондель" переростають рамки поетичної публіцистики. Чи не найсильнішою в поетичному доробку Івана Світличного є написана в таборі поема "Курбас". Поетичні твори Світличного перейняті шляхетністю духу, моральним максималізмом, спротивом яничарству, диктатурі страху, моральному самогубству. Низку творів поет присвячує своїм соратникам: В. Стусові, В.Симоненкові, Є.Сверстюкові, Опанасу Заливасі, Г.Севрук, Л. Семикіній, М. Коцюбинській, сестрі Надії, дружині Леоніді. Досить значним і професійно найдосконалішим є перекладацький доробок І. Світличного, переважно зі слов'янських мов та французької (Незвал, Словацький, Д. Максимович, Норвід, Галас, Ганзлік, Маген, Барадулін, Лафонтен, Ронсар, Бодлер, Елюар, Сюперв'єль, Арагон, Шар, Мішо, Верлен, Леконт де Ліль). Перекладати почав з 1957 р. У засланні зробив переклад-переспів із давньоруської «Слово про Ігореву січ» з оригінальним тлумаченням «темних місць» – останнє, що встиг зробити на засланні перед тим, як його здолала невблаганна хвороба.
Державну премію України імені Тараса Шевченка І. Світличному присуджено в 1994 р. (посмертно) за збірку поезій, поетичних перекладів і літературно-критичних статей «Серце для куль і для рим».
Як відомо, І. Світличний був одним із найбільш завзятих бібліофілів, про його книжкові інтереси свідчать і «позалітературні» чинники: наприклад, виникали проблеми із житловою площею через кількість літератури, а в таборі із зони в зону його перевозили возом. Він просто жив книгою, у своїй бібліотеці мав добірні видання 1930-х, а помешкання Світличних розцінювалося сучасниками як альтернативний потужний інтелектуальний центр, де формувалася молода, незаангажована інтелігенція. До речі, сестра поета – відома правозахисниця Надія Світлична – після його смерті передала братову бібліотеку – 10 тисяч томів – Харківському національному університету імені В. Каразіна.
Сьогодні до імені Івана Світличного апелюємо як до історичної особистості, як до національно-духовного критерію, до сподвижника українського ренесансу...
Поет-шістдесятник, перекладач і літературний критик Іван Світличний відбувся як "голос духу", як людина своєї доби. її жертва, її сумління.

Інформаційно-бібліографічний відділ

Бібліографічний огляд літератури

	Іван Світличний : «… Бо вірую» : біобібліографічний нарис / Нац. парламент. бібліотека України, Ін-т л-ри ім. Т. Шевченка НАН України ; [уклад. Т. Заморіна ; відп. ред. В. Кононенко]. – Київ : Нац. парлам. бібліотека України, 2002. – 67 с. – (Шістдесятництво: Профілі на тлі покоління; вип. 4). У четвертому випуску серії біобібліографічних нарисів «Шістдесятництво: профілі на тлі покоління» розповідається про поета, перекладача, літературного критика, мовознавця і правозахисника І. О. Світличного (1929–1992). Також вміщено ґрунтовну літературознавчу статтю Людмили Тарнашинської, присвячену творчій біографії Івана Світличного, а також перелік літератури про його життя і діяльність та бібліографію його творів.
	Світличний І. Голос доби. Кн. 1. Листи з «Парнасу» / І. О. Світличний ; упоряд. Л. Світлична. – Київ : Сфера, 2001. – 544 с. Світличний І. Голос доби. Кн. 2 / І. О. Світличний. ; упоряд.: Л. Світлична, Н. О. Світлична, авт. передм., ред. М. Х. Коцюбинська. – Київ : Сфера, 2008. – 424 с. У виданні подаються листи Івана Світличного до арешту (1953–1971 рр.) та із заслання (1978–1981 рр.). Автор завжди надавав серйозного значення листуванню, розуміючи його важливість, тому що часто листи допомагали вижити, а то й самоутвердитись. Його листи цінні передусім своєю інформативністю, це ніби хроніка його творчого життя, бо він завжди цікавився та відгукувався на творчість близьких людей. Головним для нього завжди залишалися книжки, а сфера книжкових зацікавлень безмежна. Навіть у засланні він не полишав своєї фахової діяльності, бо вважав, що його кредо працювати – за всіх життєвих обставин. Він завжди відгукувався на творчість близьких йому людей і часто використовував листи, реалізуючи себе як критика, зокрема і в листах із заслання.
	Світличний І. Ґратовані сонети / Іван Світличний. – Мюнхен : Сучасність, 1977. – 116 с. Іван Світличний у «Гратованих сонетах» творить власний «Парнас». У поетичній творчості І. Світличного переважає заангажована поезія, з чітко заданою тезою. У творах звучать гасла і заклики, що підбурюють читачів на виховання національної ідеї, любові до рідної землі. Цикл «Гратовані сонети» є своєрідним тюремним щоденником, що привертає увагу насамперед зіткненням двох, здавалося б, непоєднуваних стихій – елітарної поетичної форми і не вельми «естетичного» змісту.
	Світличний І. О. Серце для куль і для рим : поезії. Поетичні переклади. Літературно-критичні статті / І. О. Світличний. – Київ : Рад. письменник, 1990. – 581 с. Найповнішим зібранням творів І. Світличного, де опубліковано його поезії, переклади та літературно-критичні праці, є том «Серце для куль і для рим». Більшість творів, що увійшли до цього видання, написано в неволі. Книга складається з оригінальних віршів, перекладів (переважно – з французької поетичної класики) та літературно-критичних статей. Нарешті вертається до нас багатогранне слово Івана Світличного. Багато сумного з цим пов’язано. Але будемо радіти з того, що очищається наша пам’ять, збагачується наша література і молоді нашій відкриваються нові джерела цілющого духу.
	Світличний І. О. У мене – тільки слово / Іван Світличний ; упоряд. і прим. Л. П. Світличної, Н. О. Світличної ; передм. М. Коцюбинської. – Харків : Фоліо, 1994. – 431 с. – (Українська література XX століття). До книги увійшли поезії, поеми («Архімед», «Рильські октави», «Курбас», «Вітер з України», «Гетьман Мельпомени» та ін.) та поетичні переклади автора з давньоруської, польської, словенської, сербської, словацької, чеської, білоруської, французької, італійської, турецької мов. Видання адресовано шанувальникам української літератури.
	Світличний І. Інтродукція ; Випадковий сонет ; Шмон ; Сон ; Свобода сну ; Парнас… / Очима серця: ув’язнена лірика / упоряд. В. І. Боровий. – Харків : Основа, 1993. – С. 325– 346. У збірці представлені вибрані вірші Івана Світличного, справхнього лицаря духу, який зазнав переслідувань, морального терору й політичних репресій у роки комуністично-кагебістської сваволі.
	Доброокий: спогади про Івана Світличного / упоряд.: Леоніда Світлична, Надія Світлична. – Київ : Час, 1998. – 572 с. Книжка вміщує спогади рідних, друзів і колеґ видатного критика, поета і громадського діяча Івана Світличного, його побратимів по ув’язненню, письменників і перекладачів, яким Світличний допоміг увійти в літературу. Вони подають панораму культурного та суспільного життя, історії правозахисного руху в Україні 60–80-х років. У нього не було розходжень між тим, що говорив і як він жив. Він знав про життя щось дуже важливе, може вирішальне... Ці слова прочитає на форзаці чудової книги той, кому пощастить взяти її в руки. Книга створена з великою любов’ю та являє собою зразок книжкового мистецтва.
	Добрянська І. В. Літературознавча концепція Івана Світличного. – Тернопіль : Джура, 1998. – 39 с. На підставі аналізу літературознавчо-критичної спадщини у посібнику відтворена концепція Івана Світличного як теоретика і критика, яка в умовах хрущовської «відлиги» кінця 50-х – початку 60-х років була тісно пов'язана з перебудовчими намірами щодо літератури. Рекомендується для студентів педагогічних навчальних закладів, учнів шкіл.
	Добрянська I. В. Творчість Івана Світличного в українській літературі кінця 50-х – 70-х років XX століття. – Тернопіль : Астон, 2009. – 184 с. У монографії опрацьовано літературознавчу, поетичну та перекладацьку спадщину ІванаСвітличного. Проаналізовано літературно-критичні статті, в яких він цілеспрямовано виступав за подолання соцреалізмівської догматики та вихід української літератури на європейський рівень. Здійснено огляд поетичної спадщини митця, через призму якої віддзеркалені ідеї 1. Світличного – теоретика, літературного критика. У його оригінальній поезії та поетичних перекладах, що стали мистецьким надбанням української літератури, утверджено нескореність в'язня тоталітарній системі, духовно вільну людину.
	Світличний І., Світлична Н. «З живучого племені Дон Кіхотів» / [упоряд.: М. Х. Коцюбинської, О. І. Неживого ; передм., прим. і бібліогр. М. Х. Коцюбинської]. – Київ : Грамота, 2008. – 816 с. – (Бібліотека Шевченківського комітету). Книга відкривається відомим віршем Василя Стуса, написаним 1965 р. під враженням арешту Івана Світличного. У цих поетичних рядках не можна не відчути відблиску того світла, яке випромінювала особа Івана Світличного в 1960-і роки. Іван і Надія Світличні — визначні представники героїчно-трагічного покоління українських шістдесятників, чільні постаті літературно-мистецького і суспільно-політичного відродження 1960-х років минулого століття, опору тоталітаризмові й національній нівеляції. За свою мужню позицію зазнавали репресій, стали в'язнями сумління. Саме такі люди визначали моральний клімат дисидентського крила шістдесятників. Доробок Івана Світличного, критика, поета, перекладача містить основні його твори із цих жанрів, значну частину яких створено в неволі. Творчість Надії Світличної представлена публіцистичними статтями, виступами на радіо «Свобода», заявами, інтерв'ю, спогадами, листами. Творчість і мужню громадянську позицію брата і сестри Світличних у 1994 р. відзначено Державною премією України ім. Т. Г. Шевченка.