Слово — їхня зброя, правда — це броня 

Щодня в наше життя потужними потоками вливається море інформації, на хвилях якого так важко залишатися спокійним і, зрештою, пропустити усі новини через решето правди. Тим паче сьогодні, коли в нашій країні, окрім воєнних дій, триває й інформаційна війна. Тому захищати нас від недостовірних новин мають ті, чия зброя — слово. Маю на увазі журналістів, завдання яких доносити до суспільства тільки достовірну інформацію. Звісно ж, є ті, хто дискредитує професію журналіста. Та ж не всіх — і під одну гребінку?!

Журналістики можна навчити

Одним із головних «постачальників» журналістів для нашої області зокрема й України загалом є Тернопільський національний педагогічний університет ім.В.Гнатюка, в якому вже понад 15 років діє кафедра журналістики. Тож відслонимо закулісся того, як готують майбутніх медійників у виші.

Завідувачка кафедри журналістики Наталія Миколаївна Поплавська переконана: журналістики можна навчити, основне — мати бажання вчитися. Для цього є всі необхідні ресурси: наукова база, техніка й головне — викладачі, які постійно намагаються вдосконалити процес навчання, і всі — з науковими ступенями.

— Усі практичні й лабораторні заняття ми спрямовуємо на наближення до реалій професії журналіста, — розповідає Наталія Поплавська. — Намагаємося моделювати відповідні завдання, які будуть потрібні студентам у майбутній професійній діяльності. У нас діє медіастудія, де практикуються студенти. Тут вони вперше приміряють на себе роль радіоведучих, телеведучих, монтажерів. Великого значення приділяємо програмному забезпеченню, без навичок роботи з яким неможливо уявити сучасного журналіста, зокрема програми для фоторедагування, відео- й аудіомонтажу.

Основне в професії журналіста — практична діяльність, і з цим не посперечаєшся. Тому вже після першого року навчання студенти проходять практику в засобах масової інформації. Усього шлях від першого курсу й до отримання диплома бакалавра включає чотири практики.

— Практика для більшості студентів — це перший журналістський досвід. Проходити її вони можуть у запропонованих нами тернопільських медіа або ж обрати засіб масової інформації самостійно. Здебільшого майбутні журналісти пробують себе у всіх видах ЗМІ: інтернет-виданні, пресі, радіо, телебаченні, — зазначає завідувачка кафедри.

Звісно, вчитися на власному досвіді найкраще. Але переймати досвід інших теж не менш важливо. З цією метою для студентів часто проводять майстер-класи практикуючі журналісти. Із задоволенням студенти долучаються й до кількаденних тренінгів, які проводить для них «Академія української преси».

Тут завжди підтримають

Але вихованці кафедри журналістики не тільки радо переймають досвід від українських медійників, а й самі вчаться бути спікерами. Так, студенти старших курсів тепер, під час карантину, проводять онлайн-вебінари, до яких можуть долучатися абітурієнти. Розклад вебінарів анонсують на офіційній сторінці кафедри журналістики у фейсбуці. Тут розповідають і про розвиток в інстаграмі, про секрети зовнішньої реклами й підводні камені телебачення.

Однією зі студенток-спікерок є Ірина Гороховянко, яка тепер навчається на 4 курсі. Дівчина веде активний спосіб життя, є членом профспілкового комітету студентів, старостою одного з університетських гуртожитків, до того ж встигає розвиватися не тільки в межах університету, а й у професійній сфері. Вже близько року Ірина працює ведучою на тернопільському «УХ-радіо». Залишилася працювати на радіостанції після проходження практики. До речі, таким чином своє перше офіційне працевлаштування знаходять більшість студентів-журналістів.

Ірина зізнається: поєднувати роботу й навчання нелегко. Бо часто потрібно бути у двох місцях одночасно.

— Інколи хочеться себе клонувати, — сміється четвертокурсниця. — Але, насправді, викладачі кафедри із розумінням ставляться до студентів, які хочуть поєднувати навчання з роботою, і завжди готові підтримати й допомогти. Адже робота дає можливість розвиватися у професійному плані, а ще підкріплювати знання, отримані в університеті. Тож ці речі взаємодоповнюючі.

Хоча журналістика останнім часом доволі популярна здебільшого серед дівчат, у ТНПУ на цій спеціальності навчається й немало хлопців. Другокурсник Андрій Цуп, який не так давно стояв перед вибором професії, зізнається: якби повернув два роки назад, не змінив би свого вибору.

— Мені подобається знімати, монтувати, писати сюжети, обожнюю публічні виступи, а ще — спілкуватися з людьми. Тож журналістика — це моє. Вважаю, що майбутнє — за блогінгом, а журналістика — це потужний старт у цій сфері. Через це намагаюся брати від навчання якомога більше, особливо, коли переходимо від теорії до практики.

— У цьому конкурсі великий внесок у перемогу вклала моя наукова керівниця Олеся Ярославівна Мединська, яка постійно допомагала, редагувала, спрямовувала, давала точні настанови та переймалася всіма кроками написання роботи, за що їй велика подяка, — ділиться думками Ольга Гамеляк. — А обрати журналістику мене спонукала цікавість. Завжди хотіла дізнатися всі секрети екранного «закулісся» і вияснити, наскільки правдивою є інформація, яку транслюють на телебаченні. Для мене ця професія своєрідний експеримент і випробовування.

«У замшевих туфлях на сміттєзвалище»

Що найліпше може розповісти про заклад освіти, якщо не діяльність його випускників. Саме вони є найкращим втіленням і проявом роботи вищої школи. І хто вичерпніше розповість про професію журналіста, як не практикуючий медійник?!

Олена Кирилів здобула фах журналіста в ТНПУ ще в 2012 році, а вже понад 10 років працює на телебаченні. Розповідає, що до цієї мети йшла маленькими кроками, адже мріяла стати журналісткою ще із шостого класу.

— В одинадцятому класі стажувалася на «Радіо Тернопіль». Далі — стажування в газеті «Місто», — розповідає Олена Кирилів. — Пам’ятаю, як після другого курсу просила на кафедрі скерувати мене на практику на телебачення. Тоді стажуватися на ТБ можна було лише після третього року навчання. Але викладачі бачили мою наполегливість, тож дозволили спробувати. Після практики тоді ще на каналі ТТБ (сьогодні UA:Тернопіль. — З. М.) я так закохалася в цю роботу, що пів року щодня після пар на добровільній основі ходила працювати. Абсолютно безкоштовно. Бралася за будь-які сюжети, лише б знімати. Напевно, такою впертістю і взяла тодішнього директора телеканалу, і мене таки прийняли на роботу. На телебаченні я вже більше десяти років, працювала з багатьма центральними телеканалами.

Тим, хто хоче пов’язати своє життя із тележурналістикою, Олена радить бути готовими до всього. Пригадує, як одного разу мала знімати виставку, а довелося їхати в улюблених замшевих туфлях на підборах на сміттєзвалище. Окрім того, дівчина переконана, що телевізійнику потрібно мати міцні нерви. Адже тележурналістам часто доводиться знімати сюжети про важкі життєві обставини людей. Стримувати сльози, пропускати кожну історію крізь серце, щоб правильно її подати глядачам.

А теперішнім і майбутнім студентам Олена радить взяти від навчання по максимуму. Зізнається, що відтоді, як навчалася в університеті, програма підготовки журналістів дуже вдосконалилася.

— Коли цьогоріч знову потрапила на рідну кафедру й почула про нові предмети, нові методики у викладанні, побачила, наскільки серйозно викладачі готуються до занять, відвідують безліч тренінгів і семінарів, йдучи в ногу з часом, зрозуміла: я б із задоволенням пішла вчитися сюди ще раз, — каже Олена Кирилів. — Можливо, й тому вирішила продовжити навчання в аспірантурі. Бо завжди ставлю перед собою високі цілі. Тепер із величезним задоволенням відвідую пари. В аспірантурі — якась особлива атмосфера, дуже сильні викладачі й цікаві предмети. Пишу дисертацію про телебачення, бо на цю тему я маю що сказати.

Та журналісти потрібні не тільки обласним центрам, розвиватися в цій галузі можна й у невеликих містах. І доказом цього є Тарас Заяць, який після здобуття диплома журналіста повернувся у рідний Чортків. Розповідає, що, вступаючи до університету, чітко планував після здобуття освіти повернутися у своє місто.

Спершу хлопець півтора року працював у чортківській районній газеті. У зв’язку з діяльністю часто бував у міській раді, бо, як зауважує Тарас, саме там і твориться історія міста — виконкоми, сесії, проєкти, тендери.

— І так волею долі мене закинуло на роботу в міську раду, — розповідає про свій професійний шлях журналіст. — А працювати в пресслужбі міської ради — означає кожну секунду життя перебувати в епіцентрі подій. Це цікаво! Втім, водночас — важко, адже часто доводиться працювати і в позаробочий час, і у вихідні. Тож якщо ви готові віддаватися роботі сповна — це посада для вас.

Тарас Заяць переконаний, що професійному журналістові мають бути властиві три якості: грамотність, комунікабельність, справедливість. Хоча такі, здавалось би, прості три компоненти нині, на жаль, важко зустріти в одній людині.

— А про студентські роки на кафедрі журналістики спогади лише найкращі, — каже Тарас. — Часом навіть трішки шкодую, що вже ніколи не повернуся туди в ролі студента. Викладачі завжди із розумінням ставилися, до кожного намагалися віднайти підхід, аби зацікавити своїм предметом. І за це їм велика дяка! Повірте, якщо направду хотіти стати журналістом — кафедра журналістики, зі свого боку, докладе для цього всіх зусиль.

Слід відзначити, що диплом журналіста дає змогу працювати в найрізноманітніших сферах. Адже, як зауважила завідувачка кафедри Наталія Поплавська, студенти-журналісти здобувають дуже важливе в наш час вміння — комунікувати. Тому диплом журналіста є доволі універсальним у плані вибору професії: ви можете бути і телевізійником, і радійником, працювати у пресовому чи інтернет-виданні, бути копірайтером, піар-менеджером, популярним сьогодні SMM-спеціалістом. І цей перелік ще можна продовжувати.

Але чи не найважливішою своєю ціллю викладачі кафедри вважають формування гідної особистості і фахівця своєї справи, який буде відданий професії. Бо сьогодні дуже важливо, щоб журналісти були правдивими очима суспільства, без рожевих окулярів, які спотворюють дійсність…

Зоряна Мурашка

Опублікавано на сайті газети "Вільне життя"

20 травня 2020

Джерело: vilne.org.ua