За словами науковиці, без діалектів та говірки важко уявити літературну українську мову.

Говірка – найменша одиниця територіальної диференціації діалектної мови. Вона є дієвою комунікативною системою, засобом спілкування людей, які проживають у різних містах чи селах. Кожна говірка має свої граматичні, фонетичні, словотвірні, лексичні риси. А от "діалект" часто визначають, як синонім до терміну "говірка".

Марія Наливайко коже, що в Україні багато діалектів, адже наша мова має три наріччя: північне, південно – західне, південно – східне.

"Кожне із них означене певною строкатістю та своїми особливостями. Південне та південно – західне є архаїчними та давніми, а південно – східне, то є новостворене наріччя. І, відповідно, в основі сучасної літературної мови лежать середньонаддніпрянські говори. Щодо тернопільського діалекту, то його доцільніше називати наддністрянським, зокрема, на півночі Тернопільщині використовують волинський діалект. Але є мова міста, зараз активно і багато говорять про львівський діалект. Тому слушно стверджувати, що є і тернопільський діалект. Також на Тернопільщині є носії переселенських говірок, зокрема, лемківських".

Науковиця Марія Наливайко досліджує діалекти

Науковиця дослідила, що в тернопільському діалекті найбільше запозичень із польської мови та польської говірки.

"Як приклад, можна навести слова «філіжанка», «файно» та інші. Доцільно також звернути увагу на переселенську говірку. Якщо вважати, що в її основі галицько- лемківський діалект, то вона теж багата цікавими словами, наприклад, синонім до слова "казати" – гварити, бесідувати, шамрати, повідати, фалькотати. Їх вимовляють зі специфічним наголосом на другому складі".

У радянські часи існувала думка, що діалекти засмічують мовлення.

"Вчителі намагалися виправляти школярів. Вони казали, що потрібно розмовляти літературною мовою. Але сьогодні спостерігаємо тенденцію, коли люди активно спілкуються літературною мовою, але при цьому добре володіють та послуговуються діалектною. Це явище мовознавці називають ділінгвізмом. Зараз важко уявити собі українську літературу без Марії Матіос чи Володимира Лиса, які у своїх творах використовують багато діалектизмів, серед них, як варіант, "мешти" ( туфлі) чи "моква"(дощова погода). Якщо заглибитися в історію та згадати вихідця з Тернопільщини – відомого письменника Богдана Лепкого, то він теж використовував у творчості діалектизми. І це закономірно, бо він, як письменник сформувався під впливом народної мови в оточенні фольклорної стихії. Він колись згадував, що пізнав село та зжився з сільським народом. У його творах багато поширених діалектизмів: обійстя (хата з подвір`ям), сестрінка (донька сестри), тета (старша знайома жінка). Сучасні письменники теж використовують діалекти та говірку, які збагачують мову, роблять її багатшою та колоритнішою", – розповіла Марія Наливайко.

За її словами, діалекти потрібно використовувати у повсякденній мові, аби не забувати, хто ми і звідки.

"Діалекти та говірка – перлини, які збагачують українську літературну мову. Навіть в 11-томному тлумачному словнику української мови чимало слів з позначкою «діалектне». Варто згадати, що такі слова, як «ожеледа» – «ожеледь» використовували у своїх творах ще корифеї української літератури – Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок, Панас Мирний, Михайло Старицький, Тарас Шевченко. Тому не варто соромитися діалектної мови чи сторонитися говірки, які, насправді, засвідчують колоритність мовної культури та її багатство".

Анжела Шова,
Суспільне