Під крилом Ярмушевого слова

Вечір пам’яті поета-дисидента Василя Ярмуша (15.09. 1940 – 22.09.1976) «Україно моя барвінкова» відбувся у світлиці Тернопільської обласної організації НСПУ. Серед організаторів Тернопільська спілка, Літературне об’єднання, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка (кафедра музикознавства та методики музичного мистецтва). Модерувала захід письменниця Анна-Віталія Палій.

Програма заходу, яку підготував доктор мистецтвознавства, популяризатор творчості поета, професор Олег Смоляк, була настільки мудро продумана, що почасти нагадувала зібрання великої родини. Часом так буває у житті: збираються близькі й далекі родичі і за щирим спілкуванням не помічають як швидко злітає час, та так, що й не хочеться розходитись. Усі, хто завітав на свято теплих споминів, мали що згадати про Василя, адже особистість цього чоловіка, справді, була шляхетною і особливою. Проживши коротке, мов спалах зорі, життя, залишив по собі добрі враження. Ними й ділились: редактор газети «Божий сіяч» Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ, викладач Тернопільської вищої духовної семінарії імені патріарха Йосифа Сліпого  –  о. Орест Глубіш,  редактор всеукраїнської громадсько-політичної газети «Сільський господар» – Богдан Новосядлий, очільник Літоб’єднання, письменник Зіновій Кіпибіда, вчителька української мови та літератури ЗОШ №14,племінниця незабутнього поета Оксана Кернична, друзі Ярмуша Дана Цибуляк та Іза Мартинюк, краєзнавиця з Великих Гаїв Віра Квятковська, гуморист Орест Чоловічок, літераторка Валентина Судома, письменники Тетяна Дігай та Володимир Присяжний. Поміж споминами лунали пісні, звучала поезія. Серед них відомі вже твори – «Пісня про Острів», «Незабудки» (музика Юрія Брикайла на слова Василя  Ярмуша) у виконанні Дмитра Губ’яка, доцента ТНПУ, заслуженого артиста України. Викладач Острівської музичної школи Ігор Вовчак виконав «Сорочку» та «Верховину».

Піднесено й натхненно декламував низку віршів острівського поета професор Олег Смоляк.

Спогади дуже важливі, адже допомагають краще зрозуміти і розкрити життєвий і творчий шлях поета непересічного таланту, громадського діяча Василя Ярмуша. Вони про становлення його не лише як поета, а й як батька, організатора мистецького об’єднання «Розмай». Зазвичай, книги, як і діти, народжуються і продовжують жити окремим життям від автора. А у випадку з Ярмушем – багато своїх нових поетичних збірок він не побачив, вони з’явились вже після його смерті, у часи Незалежної України: «Допоки я живу» (упорядник С. І. Головко), «Україно моя барвінкова», «Зійшла в полях озимина» (Казимир Ярема), «Правди святе зерно» (Ярослав Гевко), «Література рідного краю. Василь Ярмуш» (Оксана Кожушко, Віра Крамар, Марія Крупа), «Кіт Мацько» (Мирослава Ярмуш). Завдяки згаданим ентузіастам все частіше  проводяться ювілейні вечори поета, зокрема «Ярмушівські читання» в загальноосвітніх школах та середніх і вищих навчальних закладах. Василь Ярмуш поет- шестидесятник, був під пильним наглядом КДБ. На думку професора ТНПУ Олега Смоляка, поетичні рядки з вірша «Колоніальним народам» сміливо можуть бути епіграфом до всієї творчості Василя Ярмуша:

Чого ви схилились раби,

Чом вниз опускаєте очі?

Покиньте копати гроби,

В яких закопати вас хочуть…

Кілька років тому професор Олег Смоляк упорядкував книжку «Василь Ярмуш у споминах». У ній подано спогади родичів, друзів, колег, знайомих, однокласників та односельців. Приємною несподіванкою для всіх стала презентація драматичної поеми «Соломія Крушельницька», яку донька поета Мирослава Ярмуш впорядкувала і надрукувала окремою книгою, приурочивши її до 150-річчя від дня народження великої оперної співачки. Цю книгу пані Мирослава хоче подарувати у школи та драмтеатри. Журналіст і письменник Василь Ярмуш був надзвичайно  цікавою і багатогранною особистістю. За коротке життя встиг зробити багато. У творчому доробку поета поетичні збірки «Казка про тебе», «Граніт і полум’я», для дітей – «Над Серетом», драматична поема «Соломія Крушельницька», новели – «Олесина любов», «Весільна сорочка». Василь Ярмуш відійшов у засвіти 22 вересня, коли йому було тільки 36 років. Осиротіли дружина Марія і двоє діточок – Мирослава і Тарас. «Здолавши земне тяжіння, Василь полинув у вічність, переливши жар власного серця у даровані нам поетичні строфи» – казав колись (нині вже покійний) упорядник однієї з книг Ярослав Гевко. Пророчими стали слова поета:

«Бачу сонце над рідним краєм,

Бачу радість і затінки зла…

Це нічого, що я згасаю,

Лиш би пісня моя жила!».

Його іменем названо вулиці в Тернополі, у селах Острів та Великі Гаї. Створено кімнату-музей у міській (рідній школі поета) №8 та в Острівській ЗОШ. На Алеї зірок (вулиця Гетьмана Сагайдачного) встановлено зірку Василя Ярмуша. Документальний фільм за сценарієм Ярослава Гевка «Я відшукаю папороті цвіт» знайомить із неповторною особистістю талановитого краянина, допомагає глибинно відчути і краще пізнати поетичне розкрилля його душі.