У його книжках все неживе рухається, розмовляє, танцює, літає і плаває

09.01.2019 09:13   Джерело: TeNews
Опубліковано : Валентина Семеняк

«Той, у кого в душі сяє поетичне сонце, випромінюватиме його завжди, навіть у хмурний день. І на те є особлива причина: бо такі люди народжуються вже із тим сонцем. Інакше жити вони не можуть.  А ведеться їм у житті не просто. А все через оте сонце, бо в кишеню ж його не сховаєш? Воно іскриться, насамперед, через очі, відтак – через погляд. Зрештою – проситься на папір, спробуй отоді вгамувати сонячне слово. Ще нікому не вдавалось це зробити.  Про кого я? Про сонячне слово Ярослава Павуляка. Чим далі віддаляється він від нас у земному просторі і часі, тим ближчою стає його сонячно-поетична палітра». Так одного разу написала я у статті про настасівського поета Ярослава Павуляка, після того, як ознайомилась із дещицею із його поетичної скарбнички. І не помилилась. З кожним роком все більше і більше вивчається творчість нашого талановитого краянина…

Ось і напередодні Новоріччя побачила світ унікальна книга статей і рецензій «Ярослав Павуляк у слові». А передувало цьому виданню урочисте зібрання в ТНПУ, на якому започаткували мовознавчі конкурсні змагання на відчуття глибинності поезії Ярослава Павуляка.  Це спільна і вагома праця відомих тернопільських філологів та письменників, зокрема факультетів – мистецтв, філології і журналістики, кафедр  – музикознавства та методики музичного мистецтва, теорії і методики української та світової літератури, загального мовознавства і слов’янських мов ТНПУ імені Володимира Гнатюка. Вони зробили першу спробу літературознавчого та мовознавчого аналізів творів українського поета. Літературний світ щойно починає відкривати для себе поетичне слово згаданого Майстра віршотворення. І це лише початок. Адже, як пише у своїй передмові редактор-упорядник, доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк: «Поезії Ярослава Павуляка потребують вдумливого читання не лише текстів, а й низки підтекстів, саме в них і приховані основні смисли його поетичного бачення світу, адже діапазон його світовідчуття надзвичайно широкий – від фольклорних первнів (первоначала – авт.) до сучасного лінійного осягання глибин суспільства і природи. Поезія Я. Павуляка надзвичайно міфологізована, асоціативна і символічна, медитативна, імпресіоністична та експресіоністична. У нього все неживе рухається, розмовляє, танцює, літає і плаває».

Ця книга про світовідчуття і творчу манеру, характер, зрештою, епоху, у якій жив і творив поет. «Особливість його таланту полягає у вмінні створити цілий світ в одному рядку чи навіть в одній метафорі» («Штрихи до літературного портрета Ярослава Павуляка» – кандидат філологічних наук Марія Данилевич, Ірина Павлюк, вчитель української мови і літератури Качанівської ЗОШ І-ІІІ ступенів). Приємною несподіванкою було прочитати статтю поета-політв’язня Степана Сапеляка: «Лебедине знамено Ярослава Павуляка», яка у свій час стала передмовою до збірки Павуляка «Дороги додому». Цікавими спостереженнями над поетикою Майстра зорових і слухових образів, розмаїтої строфіки та блискучих метафор ділиться кандидат філологічних наук Леся Вашків: «Особливим у віршах Я. Павуляка є характер риторичних запитань Навіть вирвані з контексту, вони зберігають свій парадоксальний сенс. Павуляків питальник риторичний репрезентують такі зразки: «Та чи не зайві ми, якщо когось нема?», «І не соромно вам на світі набридати самому собі?», «Куди тобі, річко, мандрівочка пахне?». Символіку води у поезіях настасівського поета досліджував доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк: «Найчастіше вода виступає в іпостасі річки. Остання у поезіях представлена, зазвичай, божеством, що може літати понад хатою і нести на собі рибу у формі сльози. Вода в одному вірші представлена як однією її формою (річкою), так й іншою (сльозою). У поезіях Ярослава Павуляка натрапляємо на символіку води у стихії дощу, адже дощ, за народними уявленнями, –  «благодать Божа», без нього немислиме все живе на світі…. Отож, вода в поезіях Ярослава Павуляка представлена широким спектром символів у її формах, властивостях і стихіях. Найчастіше вона символізує життєве творче начало, що генерує людську думку та дух. Окремі її різновиди творять тло, навколо якого розгортаються візії поета, природи й суспільного розвитку».

Сказали своє дослідницьке слово у літературознавчому збірнику і завідувач літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської у Чернівцях, член НСПУ Володимир Вознюк, вчитель української мови і літератури Настасівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Світлана Зальопана, студентки факультету філології і журналістики ТНПУ імені Володимира Гнатюка Катерина Макогін, Олена Шпак, кандидат філологічних наук Ніна Свистун, декан факультету філології і журналістики Тетяна Вільчинська. Три рецензії належать перу талановитих письменників – Петру Сороці, Тетяні Дігай (обоє на книжку «Дороги додому», Джура) та Ігорю Фарині. На думку пані Тетяни : «Безсумнівна оригінальність художнього світобачення, відсутність набору штампованих фраз і псевдо патріотичної риторики принципово відрізняє поезію Павуляка від заангажованої продукції більшості сучасників-поетів. Ці вірші – вислови справді вільної особистості, не зв’язаної жодними канонізованими умовностями». «У поета завжди свіжі несподівані тропи, чудесні мистецькі образи, дивовижні словесні знахідки,  – роздумує у рецензії на книжку «Дороги додому» ( Джура) світлої пам’яті – Петро Сорока. – Їх приємно перелічувати, повторювати вголос чи перевіряти на акустичність звучання. Від того вони не втрачають свого природного блиску, а, здається, світяться ще яскравіше і вабливіше: «За моєю спиною тісно моїм рукам. За моєю корою світ догори ногами…», «Голота вишневих ягід у бутлях, відлитих з неба», «І тримає човном рідну воду на дні», «Нетлінний тато вистругав дорогу», «Обіймаю її – притуляє устами мене»…

І, наостанок, Ігор Фарина – поет літературознавець, член НСПУ із Шумська. У щойно надрукованій книзі є дві праці знаного в Україні письменника: стаття «Екзистенція «павуляківського» поетичного слова» та рецензія «Проростання зі стебла мовчання». У статті пан Ігор робить ретельний аналіз поетичного доробку Ярослава Павуляка. На думку Фарини, головною емоційною рисою його творчості є трагізм, який пропущений через світлість світовідчувань. Віршам притаманні складність, багатоплановість: хаос і космос, статика і рух, життя і смерть. Застосовується кілька типів фразеології, фольклор – стихія народнопісенності, національний контекст поезотворчості, про синтез християнських і язичницьких мотивів. Це доволі глибокий і розгорнутий аналіз на тлі інших культур і традицій: Словаччина, США. «Проростання зі стебла мовчання» (збірка віршів «Сон є сон», редакція газети «Вісті Центральної спілки споживчих товариств України», Київ, за сприяння художника Івана Марчука) – такий сакральний заголовок рецензії Ігоря Фарини. Вона про творчі перегуки з іншими українськими поетами в епоху тоталітарного режиму, зачіпає питання про інтимність лірики, про епічність мислення, образність висловлювання. Провадить невеликий екскурс у глибоко релігійність поезії Ярослава Павуляка. І не проходить повз питання про високу мовну культуру –  мовленнєвий апарат: новотвори, рідковживані слова, галицизми.

До слова. Книга побачила світ завдяки фінансовій підтримці  компанії «Агропродсервіс».

Валентина Семеняк